+38 (097) 779 29 59
+38 (099) 279 29 59
+38 (097) 779-2959+38 (099) 279-2959
меню
toggle menu

Олекса Довбуш та Іван Рахівський

Перший леґінь йому був Іван Рахівський. Цей Іван Рахівський служив за вівчаря в одного ґазди та був такий бідний, що вже не було й біднішого від нього. Голий, як бук, та чорний, та сонцем смажений, та дощами січений, вітрами сушений.

Прийшов Довбуш на ту полонину, підсвистав собі Івана.

— Чи не мав би охоти зі мною піти?

— А чому би і не мав,— каже Рахівський (бо він з Рахова був).—Лиш от не маю в чім.

— А в тім не твоя голова.

Та поклав Довбуш руку свою тому Іванові на голову, та й став відтоді Іван у десять разів дужчим, як був.

Ідуть вони вже вдвох. Дивляться, а то везе чоловік дванадцятьма волами сирого дуба, а воли не бірують того сирого дуба везти. Та так б’є чоловік бідну худобу, що жаль дивитися.

Підійшов Олекса й каже:

— Не мордуй, чоловіче, худоби своєї, бо то й від бога гріх, а дай-но, сарако, я тобі того дуб’яка ізнесу.

Та взяв на плечі того дуба і виніс на самий верх до хати. А як виніс, то говорить ґазді:

— Ґаздо любий та солодкий, не маю у що свого побра тима вбрати. Якби не був скупим, то дав би моєму по братимові лудіння якого доброго. Як маєш давати добром, то тобі подякуємо, та й колись при нагоді те тобі вернеться в грошах. А як не маєш злагодою давати, то візьму сам, та вже нічого не заплачу.

А той ґазда видів, який Довбуш дужий, дав лудіння, що мав ліпшого.

Пішли далі. Вже лісг Дивляться — біжить лісом хлопець, та так дуже біжить, аж смеріччя хитається.

Зупинив Довбуш хлопця.

— Де біжиш, хлопче?

— Я,— каже,— прозиваюся Іван Бойко. Дєдя мій — багач великий, має полонину в Чорногорі, а я пасу на тій полонині вітцівську худобу. А мав отець пару волів, та таких, що, може, й ціни їм нема. Та вже так дєдя шанував тих волів, що й сказати не можна. Як вивели їх у полонину та поставив мене дєдя за бовгаря до тих волів, то вішає на стіну кріс та й каже: «Видиш — кріс вішаю на кілок. Не встережеш мені волів — застрелю тебе, як котюгу, своєю вітцівською рукою». Та вже так хтіло бути, що пас я, пас тих волів, а якась причка ймилася — той великий прийшов та й задер одного вола, Що маю робити? Невже, так собі гадаю, дєдєві віл дорожчий від рідного сина? Нехай буде, що буде — чекаю дєді. Прийшов дєдя. Так і так, кажу, одного вола задер ведмідь. Ех, як почув це дєдя, як не схопить кріс зо стіни. А я те бачу — та в ноги. Бухнув дєдя в послідь, та не вцілив. А я ось біжу тепер, а сам не знаю, куди.

— Чекай, хлопче, підеш зі мною. А тепер ходім до стаї до вашої, до дєді до твого. Не бійся нічого!

Прийшли, а старий Бойко як побачив сина — затрусився зі злості. Та Довбуш ооклав йому руку на плече:

— Слухай, ґаздо, ти хотів убити сина за вола, то аби ти його не вбив, я його беру собі, а за вола тобі заплачу

бордюг червоних.

А сам підклав мізинний палець під ріг стаї. То підійме цілу стаю, то знову попустить, то підійме, то знову попустить.

Хотів Бойко поговорити щось інакше, але бачить, що з таким не зговорить. Каже:

— Та беріть!

Забили руки, та й пішов Бойчук. А то було таке хлоп’ятко, що варт дивитися: у плечах — о! — а руки, як довбні.

Та й напідкликав із собою Довбуш дванадцять легінів. Один в одного, як дуби, як громи, рівним-рівні, сильним-сильні. Бо то не брав лиш би брати, а брав, що сам знав. Міг би й більше, але не хотів. А приходило багато, кожному хотілося під Довбушевою барткою походити. Як приходив який, просився до ватаги, то насамперед Довбуш велів йому класти руку на дубовий *ень, а сам замахував-ся барткою, ніби хотів рубати. Як леґінь відсмикував руку, то зараз його геть. А котрий витримував першу пробу, допускав його Довбуш до другої.

А друга була проба така. Брав Довбуш молоду смерічку, облуплював її з кори, аби була ковзка, перекидав через прірву і велів по тій смеречині переходити. Перейшов — маєш другу пробу. Не перейшов — там тобі на дні жаба й цицьки дасть.

І таких проб було у Довбуша дванадцять. Не дивно, що мало хто зміг витримати. Зате хто вже витримав, то був леґінь! Та кожного як прийняв, то благословляв Довбуш

своєю правою рукою, і від того ставав леґінь у десять разів дужчий, як був. Та ще добирав Довбуш, щоб були у нього всякі ремісники, які б самі собі робили і кріси, й пістолі, й ножі на такі бартки сталеві, що ними можна було каміння тесати, от як ми тепер дерево тешемо. А Іван Рахівський мав крицяну бартку, що нею міг рубати залізо, як папір.

Так Довбуш зібрав тих дванадцять легінів, які йому потім дуже згодилися.



Відгуки про нас
Валентина
Ми відпочивали невеликою компанією з 01.02.2022 по 12.02.2022. Дуже приємно здивовані. Одноголосно дали оцінку комплексу 5 зірок. Кімнати для проживаняя - свіжі та просторі, прибирання щодня, персонал доброзичливий та уважний. А їдальня - це, взагалі, особлива тема. У мене багато обмежень у харчуванні, але я мала можливість окремо замовляти дієтичні страви. Персонал їдальні дуже кваліфікований та уважний. Сонячний поставив \"високу планку\", хочеться побажати всім українським оздоровчим комплексам не тільки прагнути, а й досягти її.
Инна
Отдыхали здесь с 22.12 по 10.01 с 3 детками. Комплекс тянет на 5 звезд,цены доступны, питание 5*, организация новогодних праздников шыкарная. Девочки на рецепшене очень приветливые. Претензий никаких. Все просто на отлично.
Павел
Отдыхали в середине октября. С погодой повезло. Очень правильно, что в такое время Сонячный нанимает профессионалов, которые занимаются досугом. Большое спасибо Виктории. Её присутствие полностью меняет время отдыха. Утром зарядка, после обеда занятия по арт-терапии или скандинавская ходьба в горах, вечером йога или кино. Приятно, когда человек - профессионал! Подобная анимация наполняет отдых разнообразием. Я не слыхал, что бы другие пансионаты таким образом заботились о досуге. На зарядку утром ходило человек 8-10. Все были довольны и получали заряд бодрости до завтрака. Хотя самостоятельно не многие бы вышли на зарядку. Йога вечером - приятное и полезное времяпрепровождение, значительно лучше, чем обычный досуг у телевизора. Осенью темнеет рано, часов в 7 вечера и большинство людей, сделав круг возле озера, идут в номер. А Солнечный ломает такой стереотип. За это большое спасибо Виктории и администрации, которая нанимает таких профи!
9WKN28Z www.yandex.ru
9WKN28Z www.yandex.ru
Анна А.
"Сонячний" - прекрасное место для осеннего и зимнего отдыха. Но заметно, что пандемия коронавируса сказывается на качестве услуг и питании. Они стали хуже и обратить внимание на это очень важно.В меню очень мало овощей и много углеводов. А люди, которые не употребляют сахар, вынуждены отказываться от 30-40% еды.В меню ужина кефир часто заменяют на йогурт, хотя ранее в санатории готовили свою ряжанку, что было приятным и полезным бонусом.Сокращение медицинского персонала тоже отражается на качестве услуг.Но остаются и позитивные моменты. Огромный плюс именно этого санатория - квалифицированный специалист по организации досуга! Арт-терапевт Виктория Соломаха дала возможность ощутить ценность моментов, проведенных в "Сонячном". Она сумела организовать качественный, здоровый и разносторонний досуг для людей всех возрастов. На ее мастер-классах и мероприятиях было интересно и пенсионерам, и детям. Во время творческих мастерских Виктория пыталась разбудить в каждом участнике внутреннего ребенка, который спрятан за бытовыми и рабочими проблемами жизни. Те, с кем это получилось, уезжали счастливыми обновленными людьми. Походы в горы, ежедневные гимнастики с Викторией укрепляли здоровье не хуже массажей и лечебной воды. Вклад Виктории делает "Сонячный" уникальным местом, где можно найти не только здоровье, но и кусочек счастья).
Популярні пропозиції